ДЯКУЄМО ЗА БОРОТЬБУ, ЧОЛОВІКИ!

Вчора до Києва з ЧЄ U-23 повернулась збірна борців вільного стилю. Пізно зустрів борців, а зранку почав готувати пост.


Результати відомі - наші борці в командному заліку треті! Українці довели, що ми входимо до найсильніших борцівських країн Європи! Однак протягом дня, якась сила повертала мене до «невеличкої» інформації і змушувала редагувати текст. Я розумів, що це безглуздо. Всі вже перечитали новину й забули про неї. І все одно протягом дня я відкривав пост і починав його правити. І вже ввечері, розмовляючи з Ivan Chernenko (Іван Черненко), зрозумів, що змушувало мене дописувати й редагувати матеріал.
Вчора коли фотографувалися в аеропорту, Adlan Bataev дуже довго шукав медаль. В той момент я не "прочитав" знаку. Адлан перевернув всю валізу поки її знайшов. Дивлячись, як Адлан перевертає речі, мене не дуже здивувало, що Андрій Яценко взагалі відмовився її шукати. І тільки зараз я збагнув, що Андрій не хотів ще більше засмучувати свого друга Олексія Боруту, який теж був достоін медалі! Прагнув перемоги! Переживає за свій виступ. І раптом мені відкрилося - річ не в медалях! Звісно, ми надіємось на медалі! Річ у тім, як ми ставимося до борців! як сприймаємо їх?! Чи приймаємо з радістю незалежно від того, як вони відборолись?! Якщо борець не став призером, абсолютно не означає, що він втрачає довіру! Що ми його засуджуємо! Це неприпустимо! Поразка для хлопців - величезний стрес. Бо кожен борець мріє перемагати!
Я щасливий, що Господь відкрив мені цю важливу істину! Ми не можемо ділити борців за досягненнями. Насправді, ті хто програв, потребують ще більшої уваги та підтримки ніж переможці! З ними потрібно говорити! А тепер давайте подумаємо, чи готові ті хто програв вголос спокійно міркувати над причинами поразки? Ділитися відверто своїми думками? Як Снайдер? Чи Барроуз?! Легко говорити коли на коні! І зовсім інша справа поділитися тим що на серці, коли програв. І саме це, розумієте, мене не відпускало! Тому, друзі, щоб заспокоїтися, хочу подякувати кожному з вас за боротьбу! За вашу старанність! Прагнення перемоги. Старався кожен.
Конкуренція була дуже високою. Справді, як зауважив хтось із тренерів збірної, слабких на Європі не буває. Можливо цього разу не у всіх все вийшло. Є куди рости і над чим працювати. Упевнений, особисті наставники уважно нотували до щоденників складні ситуації з кожним суперником і переглядаючи напружені епізоди разом із вихованцями будуть вивчати їх і шукати технічні варіанти вирішення. Кожного суперника слід розкласти по кісточках. Для того, щоб наступного разу піднятися на шабель вище, вдома необхідно змоделювати, проаналізувати і виробити не один, а декілька варіантів розвитку атак та контрдій. На практиці закарбувати їх у свідомості.
Чомусь саме цього разу, зрозумів, що кожні змагання - екзамен не тільки для спортсменів, а й для тренерів. Ми чекаємо медалей. А результат має забезпечити тренер! У тренера дуже складна і відповідальна місія - виправити помилки, дати нове і спробувати передбачити «сюрпризи» в майбутньому. А несподіванки траплятимуться щоразу. Уявіть, кожен учасник чемпіонату Європи, незалежно від результату, повернувшись додому розпочинає роботу над помилками. І так само, як ми аналізуємо дії конкурентів, точно так вивчатимуть й нас! Тому майбутні успіхи залежать не тільки від борців, їхнього ставлення до роботи, а в першу чергу від мудрості, далекоглядності, додам - проникливості їхніх «босів». Тренер - свого роду мальфар.
Уявляю, як радів за Андрія Яценка його тренер Anatoly Guralsky і як йому боліло, коли програвав Leha Boruta. Навіть не уявляю, як переживав Іван Курилюк коли боролися Блясецький та Ігор Никифорук . А тепер треба все починати спочатку! Чаклувати над новими стратегіями. Вишукувати рецепти нових перемог! Тренерська робота - це магія! Мистецтво! На щастя в Україні є фахівці, які чують голос Бога і здатні йти за Ним!
Ми переконалися, в нас дуже сильні борці. Наші хлопці хочуть і будуть перемагати...
Ми любимо вас!




comments powered by HyperComments