БОРЦІВСЬКИЙ МОНАСТИР

Ви, мабуть, відчували дивний стан, коли переступаючи поріг Храму наче потрапляєш до іншого виміру. Хвилювання,  напруга  зникають. Тіло огортає блаженний  спокій, в голові світлішає, а серце починає сповнюватися благодатною радістю. Цієї миті чуєш дихання Господа, наче Він стоїть над тобою і своїм подихом торкається волосся на твоїй голові. В ці хвилини фізично відчуваєш Божу присутність. Тіло, серце, розум з'єднуються в дивовижній гармонії. І так не хочеться розплющувати очей і повертатися до реальності, аби не втратити того спокою.  
Подібний стан відчув коли переступив поріг Джурівського залу. Майже відразу з'явилося  відчуття, що цей зал є  незвичним і особливим.  Але в чому ця особливість, збагнути не міг. Килим, резина, плакати з турнірів,  обличчя вихованців Джурівської школи - все виглядало доволі типовим і знайомим. Щоправда, лави укриті гуцульськими килимами додавали місцевого колориту та родинного тепла домашнього затишку. Я відчув надзвичайно позитивну, світлу  енергетику борцівського "гніздечка".  Розумів, що на цьому килимі зростають не тільки чемпіони, а неймовірно розкуті, привітні, порядні  хлопці, і над розкриттям  кожного таланту, як над тендітною рослинкою, обережно чаклує мудрий садівник. Грунтом для цього фізичного зростання є рідна земля, водичкою - українська мова, а сонечком - Божа мудрість. І, звісно, дбайливі руки Майстра, які кожний паросточок зігрівають любов'ю власного серця!  
Є  багато прикладів, коли борець досягає успіху в спорті, але  в житті не стає гідною людиною. Чи  навпаки - чиста,  обдарована дитина, за відсутності чуйного спеціаліста не може відбутись як спортсмен. 

Феномен Курилюка полягає в тому, що серед його вихованців немає пересічних дітей. Він взагалі переконаний, що не талановитих дітей не існує. Вважає, що тренер зобов'язаний знайти підхід  до  кожної дитини.   Іван Васильович невтомною працею, крок за кроком, загартовує юнацький характер,  допомагає  стати гармонійною, самодостатньою, всебічно розвинутою особистістю. Хлопці ростуть зі своїми принципами,  поглядами, переконаннями,  і як зовнішнє відображення цього внутрішнього формування -  класними борцями. Важливо  довіритися і віддати себе в руки Майстра. 
Так, всі хлопці є різними. І головне завдання Івана Курилюка полягає в тому, щоби силою своєї особистості змусити кожного повірити у себе! Через щире, довірливе спілкування, як батька із сином, Іван Васильович старається проникнутись кожним і розкрити його індивідуальність. Щоб реалізувати можливості учнів,  Іван Васильович намагається влучним словом відкрити їхні серця, звільнити від сумнівів, невпевненості, агресії, поневірянь  і сповнити благодаттю Святого Духу. 
Помітив, як заходячи до залу борці хрестилися, губами промовляючи молитву. Не відразу побачив вгорі Образ Пресвятої Богородиці. Моє серце вже перебувало у спокої, але цієї миті почало сповнюватися радістю. Ось воно - Джерело невидимимої Сили Джурівських борців. Молитва завжди приводить думки до ладу, вгамовує пристрасті. Під час тренувань борець має усвідомлювати, що весь час знаходиться під опікою Небесних Сил! Вся Сила у Бога! Важливо не втратити зв'язку із Ним.

Перед початком тренування Вчитель збирає учнів довкола й починає говорити з ними:  "Нам доведеться боротися з найкращими борцями   Ірану, Туреччини, Сполучених Штатів. Нам будуть  крутити пальці, відривати вуха, штурхани в очі, дряпати обличчя, але якби нам не було боляче,  ми повинні пам'ятати, що  ми є сильнішими за наших суперників. Ми живемо боротьбою. За нами рідні. Джурів. Україна! Ви маєте стати явищем! Цунамі! Яке змітатиме все на своєму шляху! Ми не маємо права на поразку!" Слухаючи  промову серця, відчуваєш прилив енергії і сам готовий ринутися вперед! Це і є та аутогенна, психологічна робота тренера, коли він змушує повірити учнів у власну непереможність! Налаштовує їх на серйозну роботу. Після такого емоційного вступу борці починають на килимі працювати дуже самовіддано й завзято. Вони  не можуть підвести свого Вчителя. Вчителя, який уважно стежить за кожним їхнім рухом,  атакою, дією! В деяких епізодах, Курилюк голосно підказує борцю, як правильно вчинити  у складній, обопільно гострій ситуації. Борець не завжди може зорієнтуватися, але чує позаду підтримку вчителя.   В ці хвилини Іван Курилюк нагадує мені режисера  театру чи кіно, який "наживо" відтворює сцени майбутніх поєдинків. Відчувається неймовірний внутрішній зв'язок тренера з кожним із хлопців. Іван Васильович встигає бачити й дати пораду кожному. 

Борцівська поезія на стінах допомагає хлопцям сконцентрувались і зосередитись:

"...О боротьба, велика життєдайна, 
В нас відкриваєш сили потайні.
У цім житті ми всі борці, звичайно, 
На килим хто виходить - той вдвійні..." 

А ще запам'яталися слова: 

"Успіх - то твоя доля. 
Але, щоб дійти до мети, 
Найперше - потрібна воля, 
По-друге - потрібно йти." 

Погодьтеся - потужна, мотивуюча поезія. Автором цих рядків, присвячених боротьбі, є друг Івана Курилюка -  Іван Оробець. Тренер із Джурова зумів так натхненно передати любов до своєї справи, що надихнув друга написати цілий розділ віршів на борцівську тематику. Є там і вірш присвячений тренеру-борцю:

"Вселяти віру у серця, 
То доля тренера-борця"

Іван Васильович любить читати. У нього вдома прекрасна бібліотека! Особливо шанує класику, особливо кохається в поезії.  Може годинами на пам'ять декламувати твори Ліни Костенко.  Читає багато сучасних книг. Вивчає спеціальну літературу.  
Любов до книг Іван Курилюк передає своїм учням. Він зізнався, що завжди мріяв викорінити принизливий стереотип про борця, як людину примітивну і обмежену. Мріяв виховати новий тип українського атлета – відкритого, сильного, розкутого, впевненого, привітного, кмітливого, начитаного, радісного… Щоб шанував батьків, поважав наставників, любив свій край, рідну землю, мову,  прагнув навчатися доброму і міг достойно славити Україну будь-де.  Щоб зрештою став  гідним чоловіком та мужнім воїном!


В Джурові пересвідчився, що для Івана Курилюка боротьба – явище, яке через власну  самореалізацію допомагає йому розкривати потенціал інших. Для того, щоб запалювати вогник в серцях учнів, тренер має горіти  сам. Курилюк під час тренувань палає. Ви би чули як він говорить! Кожне слово сповнене змісту, конкретики, пристрасті. Напевне,  в ці хвилини він почувається найщасливішою людиною в світі. Він тут і зараз!  Живе! Творить. Віддає вихованцям надзвичайно багато енергії, сил, емоцій. Так щиро викладається намагаючись достукатися до кожного, що важко збагнути, як йому вдається відновитись. «І в такому режимі, тато працює щодня.» - підказує його син, борець і помічник Василь. 
Для Івана Курилюка боротьба  є системою координат, певних правил, цінностей, думок, що через нього викарбовують в хлопцях чіткі моральні принципи, надихають  нестримно прагнути самовдосконалення.

«На життєвому шляху одвічно виникатимуть спокуси, - наголошує Педагог, - але ви маєте пам’ятати про ціль і щоразу знаходити в собі мужність долати їх».

Вчитель немає права вимагати від учнів того, чого не дотримується сам. Курилюк для того, щоб бути гідним прикладом, позбувся чи не всіх шкідливих звичок. 
Прокидаючись згадую  Джурів.  Можливо цієї миті Іван Васильович Курилюк, який  часто серцем звертається до Бога, в ранішніх молитвах за здоров’я рідних, близьких, учнів, згадав і про мене. Він молиться за всіх кого любить, про кого думає. Вранці,  ввечері, й протягом дня щиро дякує Творцеві за можливість служити боротьбі, займатися улюбленою справою - виховувати справжніх сучасних лицарів. 
Джурів за якихось півдоби повернув у юність і нагадав про те, яким маю бути.   Іван Васильович Курилюк є людиною дуже глибокою, мислячою, вимогливою до себе й до учнів, чоловіком, що  вкрай відповідально  ставиться не лише до свого тренерського покликання, своїх думок, слів, дій, а й до життя, людей, оточення. Спілкування з ним примушує проаналізувати та зважити власні моральні орієнтири, усвідомити життєві цінності, і, взагалі, осмислити, що для тебе є найважливішим у цьому житті. 
Дякуючи харизмі та неординарності Івана Курилюка, почав краще чути себе, переосмислив особисте ставлення до багатьох важливих речей. Відчув глибинне бажання вчитися, творити, самовдосконалюватися, любити! Навіть сказав йому, якими щасливими є Ваші учні, які можуть змалку вчитися правильно розставляти пріоритети... 
Хочу подякувати президенту Федерації вільної боротьби Івано-Франківської області Едуарду Петровичу Прощуку за  подорож  до Храму боротьби на Покутті. 

АВТОР: ОЛЕКСАНДР ПАСТУХОВ




comments powered by HyperComments