Ні для кого не секрет, що одними з найуспішніших борців у Світі є саме іранці. Наприклад, на Олімпіаді у Лондоні 2012 року іранські класики завоювали три золоті нагороди з семи (55, 60 і 96 кг). А минулого року у Тегерані збірна Ірану виграла кубок світу з греко-римської боротби. 

 

 

Боротьба у іранців в крові. Це факт історичний. Чоловік там — воїн, а воїн повинен бути сильним і сміливим, вміти боротися. Іран в силу консерватизму і закритості країни стоїть у цьому ряду окремо: там колишній дух дуже відчутний і ще досі живий. Там вікові традиції не поховані під сміттєзвалищем комп'ютеризації, загального хаосу комфорту та споживання. 

Чи варто дивуватися словами Гасема Резаї, олімпійського чемпіона Лондона–2012 у греко–римській боротьбі, який у ваговій категорії до 96 кілограмів буквально розмазав всіх суперників по килиму. Він сказав:

.

 

Для іранців боротьба — не вид спорту і не спосіб заробити. Це для них і є саме життя. Справа честі, принципу та гідності. В Ірані не потрібно популяризувати боротьбу, там не треба намагатися створити масовість і винаходити систему підготовки. У борцівські секції там не заманюють, не вмовляють хлопців встати з дивана і піти в зал. Там закон простий: народився хлопчиком — борись. Так було, збереглося й примножується. Скопіювати все це в наші реалії, на жаль, не можливо. Але повчитися — сам бог велів.

 

Всі іранські чемпіони зростали на національних видах боротьби, яких в Персії безліч. Найбільш популярні з них — чуха і зурхане.

Кожен селянин у всі часи був майстром цих національних забав. Спершу вони збиралися на невеликі змагання в своєму селі, а потім почали проводити велике спільне змагання раз на рік. Чуха, до речі, єдине чоловіче змагання з боротьби в Ірані, на яке допускаються в якості глядачів жінки. Боротьба ведеться босоніж на відкритих земляних майданчиках за правилами, які схожі на сучасну вільну боротьбу. Переможцем вважається борець, повалив суперника на спину або відірвав його від землі і зробив з ним кілька обертів. Захоплювати ногу суперника нижче коліна заборонено. Щороку в перший день весни за іранським сонячним календарем (14 квітня) в містечку Чешме Зинал–Хан провінції Хорасан стартує загальнонаціональний чемпіонат з чуха, який проходить при величезному скупченні народу, подивитися на змагання приїжджають близько 100.000 глядачів. Справжнє паломництво!

 

Зурхане — це комплекс групових та індивідуальних вправ плюс боротьба. Він зародився понад 2,5 тисячі років тому і досі вважається спортом богатирів. Практично всі знамениті іранські борці починали спортивну кар'єру саме з зурханэ, серед них Тахтім, олімпійський чемпіон, багаторазовий чемпіон світу з важкої атлетики Мохаммед Нассирі і багато інших. Займатися зурханэ може будь-яка людина — від малого до старого. Тут є все: і атлетика, і гімнастика. Такий вид спорту не вимагає багато грошей. Однак людина, яка ним займається, буде сильною, красивою і здоровою. Він тренує всі групи м'язів, які необхідні саме для боротьби, і розвиває спритність: тут робота з булавами (жонглювання), з важким залізним луком, віджимання з двома важкими щитами (кожен по 15 кілограмів), розвиток вестибулярного апарату, акробатика і так далі. Повірте, далеко не кожен наш підготовлений спортсмен зможе виконати хоча б половину цих елементів. А вся іранська збірна при підготовці до Олімпійських ігор у Лондоні проходила підготовку з зурхане. 

 

Цікаво, що цією методикою дуже зацікавилися азербайджанці і, думаю, не випадково запросили до своєї збірної іранського тренера Джамшида Хейрабаді.